29 серпня у сервісних центрах МВС Київщини та Чернігівщини один стілець залишався вільним. Не тому, що його нікому зайняти, а тому, що є ті, хто мав би сидіти на цьому стільці, очікувати на послугу, поспішати у справах, повертатися додому, будувати плани на завтра. Але замість цього вони віддали своє місце в житті нам.
На цьому стільці – квіти та табличка: «Тут міг сидіти той, хто віддав життя за Україну». За цим – люди, чиї голоси ми більше не почуємо, чиїх обіймів більше не відчуємо, чиї імена назавжди залишаться в нашій пам’яті.
Цей стілець – про тих, кого сьогодні немає поруч. Про тих, хто мав би жити звичайне життя: прокидатися зранку, поспішати на роботу, телефонувати рідним, купувати подарунки, сваритися через дрібниці, сміятися з друзями, планувати відпустку чи повертатися ввечері додому. Можливо, хтось із них саме сьогодні написав би близькій людині: «Я скоро буду». Але це «скоро» для них так і не настало.
Вони могли мати зовсім інші плани. Могли не знати, яким буде їхній наступний день. Але коли Україна потребувала захисту, вони стали на її захист. І заплатили за нашу свободу найвищу ціну – власне життя.
29 серпня ми вшановуємо пам’ять захисників і захисниць України, які загинули, боронячи нашу державу. Це день, коли особливо важливо зупинитися посеред щоденних справ і згадати тих, хто загинув, захищаючи Україну.
Тому в сервісних центрах МВС Київщини та Чернігівщини ми залишаємо одне місце вільним. Нехай серед звичних розмов, документів та щоденних турбот воно нагадує нам про тих, кому ми завдячуємо можливістю бути тут.
Пам’ятаємо тих, хто загинув, захищаючи Україну. Чекаємо тих, хто зник безвісти. Не забуваємо тих, хто перебуває у полоні. І дякуємо кожному та кожній, хто сьогодні продовжує боронити нашу державу.